Вибір українців

Ще в дитинстві, навчаючи п’ятирічну сестру додавати та віднімати багатоцифрові числа, Леся мріяла пов'язати своє майбутнє з викладанням у початкових класах.

У школі вчителька з 2012 року, випустила вже три класи.

Її другий набір був інклюзивним, що було новинкою на той час, адже реформа НУШ ще не розпочалася. Попри поширене переконання, що діти з особливими освітніми потребами мають навчатися в спеціалізованих закладах, Леся наполягала: саме звичайні школи можуть забезпечити соціалізацію та інтеграцію дітей з особливими освітніми потребами (ООП). Зусилля вчительки допомогли цим дітям стати повноцінними учасниками навчального процесу, прийнятими своїми однокласниками.

Використовуючи інноваційні методи, такі як кінезіологічні вправи, ігрові технології або ментальну арифметику, Леся забезпечує високі результати своїх учнів, в тому числі, на конкурсах. Поза уроками її учні охочі до творчих і благодійних заходів, наприклад, на підтримку ЗСУ.

Діти їй довіряють. Малеча йде за допомогою до вчительки навіть, якщо хочуть організувати піжамну вечірку чи спланувати похід в гості до однокласниці з ООП, яка навчається індивідуально.

Леся, крім того, розробляє методичні посібники, курси, проводить навчання для інших педагогів.

Її мета — зробити навчальний процес у початкових класах цікавим і ефективним, відкриваючи внутрішній світ кожної дитини.

Прагну відкрити внутрішній світ кожної дитини, допомогти їй повірити в себе, спрямувати до розвитку і заохотити до пізнання світу.

А ще зробити процес навчання цікавим, невимушеним, усвідомленим та ефективним.

Хочу, щоб кожен учень і кожна учениця могли впоратись зі всіма життєвими викликами, вміли працювати в команді, знайшли себе у житті та своїми реальними вчинками робили світ кращим. Мотивую всіх здобувачів освіти бути активними громадянами своєї держави.

Я з радістю приймаю та допомагаю реалізувати їх ініціативи.

Роблю все для того, щоб діти з особливими освітніми потребами відчували себе повноцінними учасниками освітнього процесу. Ну, і надзвичайно важливими для мене є людяність, толерантність та доброта, які я формую у своїх вихованцях.

Найбільше надихають оченята моїх учнів та учениць. В їхньому погляді я бачу цікавість, надію, довіру, захоплення та їх дитячі мрії.

Те, що буду вчителькою початкових класів, знала ще з дитинства. І не тільки я про це знала, бачили усі оточуючі.

Я страшенно любила дітей, а діти любили мене, обожнювала вчитися і допомагати в навчанні іншим. Чим же не вчителька? Я впевнено йшла до мети, і от уже 12 років учителюю.

Зараз я не уявляю свого життя без дітей, школи, навчання.

Шлях Ярослава до педагогіки був доволі несподіваним.

У 2012 році, закінчивши Дніпровський національний університет за спеціальністю «Біотехнічні та медичні апарати», він почав працювати інженером медичного обладнання. На той момент він і подумати не міг, що буде вчителювати.

Але все змінилося, коли Ярослав вступив до аспірантури і вперше провів педагогічну практику. Саме тоді він усвідомив, що його покликання — навчати.

З 2014 року викладає фізику, а з 2016-го працює у своїй рідній школі — НВО №136 у Дніпрі.

Вчитель використовує інноваційні методи – проєктне навчання, гейміфікацію, робототехніку та сценарії розв'язання реальних проблем.Його учні здобувають престижні STEM-нагороди, зокрема золоту медаль на міжнародній виставці винаходів INOVA.

Бере активну участь у проєктах, які приносять користь як школі, так і громаді. Так, програма «Фізика навколо нас!» має на меті зробити науку доступною та захопливою для людей будь-якого віку. Організує щорічні наукові ярмарки, які збирають студентів, батьків та членів громади, щоб відзначити та дослідити наукові досягнення.

Його суперсила — це вміння розглядати глобальні проблеми крізь призму різних предметів і застосовувати набуті знання у повсякденному житті. Мріє, щоб його учні стали конкурентоспроможними фахівцями та відповідальними громадянами, готовими до викликів майбутнього.

Освіта – це не просто знання, а майбутнє.

Кожен учень – творець, кожен вчитель – це лідер який мотивує і надихає, постійно розвивається, вдосконалюється.

Моя мета – вчити так, щоб учні знали, вміли, хотіли і могли зробити все перфектно тоді, коли в цьому виникає необхідність.

Найкраща мотивація – вигук учнів під час уроку –  «так, це ізі!».

Для мене вчити – це брати на себе відповідальність за формування особистостей, здатних змінювати світ.

Мрію про систему освіти, де діти не бояться ризикувати, мріяти і мають наставника, який би допоміг їм змінювати цей світ і робити його сильнішим.
Багато людей розбагатіли, але не стали бізнесменами.
Здобули освіту, але так і не стали освіченими.
Мріють про майбутнє, але живуть лише минулим.
Все розуміють, але мовчать.
По-справжньому щасливі, але не усвідомлюють це.

Я щасливий, тому що маю можливість щодня створювати визначальні моменти в класі. Вчитель – це професія, яка породжує інші професії.

Я пишаюся, що є вчителем!

Владислав походить із вчительської династії, що налічує понад 400 років! Педагогом мріяв стати з дитинства, аби зробити кращою свою рідну сільську школу.

Для Владислава головне, щоб діти були справжніми, вміли «святкувати помилки» та не боялися висловлювати власну думку. Навчає історії через реальний досвід та сучасність, а тому в його арсеналі — педагогіка місця, талант-шоу, уроки на безлюдному острові, морський бій та квести, меми та рілс, і навіть колаборації уроків історії з уроками фізкультури. Його учні та учениці складають НМТ на 195+ балів та пишуть роботи для МАН.

У вересні 2022 року став ініціатором створення Лозівської школи онлайн: він обʼєднав 100 педагогів Лозівської громади, аби створити 169 уроків з української мови, історії України та математики, уроки безпеки та «Захисту України», руханки та психологічні хвилинки. Організував команду педагогів для роботи у тимчасових освітніх центрах на Лозівщині, де більше двох тисяч дітей проводять дозвілля та надолужують освітні втрати.

Волонтер реабілітаційного табору, працював з дітьми, які були повернені з примусової депортації в рф та піддавалися русифікації. З ними він проводив заняття з історії України та розвіював історичну пропаганду через гру.

Активний учасник професійних спільнот, навчає колег цифрових інструментів та можливостей ШІ, гейміфікації та креативних підходів.

Чому б Першу світову війну не вивчати через космічні пригоди або «Зоряні війни»?

Чому б вивчення історії Русі-України не перетворити на захопливий детектив, а тему «Українські землі у складі Австрійської імперії» — на легенду про ніндзя?

Чому б структуру середньовічного суспільства не вивчати разом із котиками?

Саме про це мої уроки: про влиття в історичну «тусовку», про святкування помилок, про криголами, про нову українську Україну; про те, як перетворити освітній процес на шоу талантів, у якому діти говорять про Україну, про її мову та історію, — і вже в школі вчаться бути суперзірками та супергероями.

Сьогодні ми з учнями звільняємо події, які вирізняють шарм української ідентичності від ярликів минулого, «ставимо реальність на паузу», полюємо на фейки та руйнуємо їх. Попри все, я продовжую навчати, бо коли вчитель не навчає — це означає, що війна досягає своєї цілі, вбиває в педагогові його сутність.

Я змінююся, але не змінюю того, у що вірю: дозволено бути собою!

Вже 9 років Владислав працює вчителем історії у комунальному ліцеї на Харківщині.

Інтерес до педагогіки проявляв ще у шкільні роки, готуючи завдання та ігри для початкових класів. Тоді його вчителі казали: «Готується нова зміна».

Після педагогічного коледжу як соціальний педагог стажувався у дуже різних установах: починаючи від школи, інтернату до приймальника-розподільника, дитячої кімнати поліції, колонії. В студентстві робив проєкти з безоплатної підготовки до ЗНО для сотень випускників шкіл.

Наразі Владислав використовує інноваційні методи викладання, штучний інтелект і цифрові технології. Вміє знаходити підхід до кожної дитини, тому його учні займають призові місця на конкурсах, конференціях, отримують визнання за творчі досягнення.

Поза класом вчитель розробляє підручники і проводить вебінари. Після початку повномасштабної війни долучився до соціальних ініціатив з підтримки дітей, евакуйованих з окупованих територій. Зокрема, працює для соціалізації цих дітей, персонального надолуження освітніх втрат. Також запустив профільне навчання за суспільно-гуманітарним напрямом, надаючи старшокласникам можливість слухати лекції відомих науковців і дослідників.

Завдяки ініціативам Владислава, географія партнерів харківського ліцею стрімко розширюється: укладено угоди з університетами Торонто і Ченстохова, що відкриває нові можливості для стажування школярів.

Він переконаний, що вчитель – це емоція, розум і стихія. І пишається тим, що пов'язав життя з педагогікою.

Діти – це динаміка, що рухає життя вперед.

Вони є втіленням постійного руху і змін, що несуть з собою нові можливості і відкриття.

Щоб говорити з ними однією мовою, зацікавити їх, ми як учителі маємо постійно рости.

Переконаний, що кожна дитина має таланти, які потрібно уміти розкривати. Тому я акцентую увагу на вмінні дітей висловлювати власну думку, вести дискусію, заохочую до участі у грантових проєктах та міжнародних програмах.

Вірю в успіх кожної дитини.

Мене переповнює радість, коли бачу щире захоплення в очах учнів.

Працюю учителем, бо отримую задоволення спостерігати, як зростають діти, як досягають цілей та стають кращими версіями себе.

Знаю, що навчання не є нудним, тому запрошую на свої заняття науковців та практиків, аби довести, що історична наука не десь далеко, а навколо нас. Прагну виходити за межі шкільної програми, орієнтуючись на інтереси дітей. Замість критики, пропоную нові рішення та втілюю їх відповідно до ідей, що виникають у мене і моїх учнів.

Діти – це мрії, що лише починають розправляти крила, і моя роль як учителя – допомогти їм розвиватися і зміцнюватися в умовах труднощів.

Олексій обрав професію вчителя не випадково, адже вірить, що дитина повинна радіти кожної хвилини на уроці та жити своїм дитячим життям.

До початку повномасштабного вторгнення жив і працював у Донецькій області, зараз вчителює у Жмеринці.

Олексій використовує технології едьютейменту та гейміфікації: проводить сюжетно-рольові уроки, інтегрує фізичну культуру з іншими предметами, використовує технології віртуальної реальності. На його уроках можна побачити ігрові парашути (він самостійно розробив понад 30 модифікацій!), етнічні барабани, водяні пістолети та інший нестандартний інвентар, а також почути реп у його виконанні: усе, аби дітям хотілось рухатись!

Олексій також піклується про ментальне здоров'я учнів під час війни: багато вправ на своїх уроках спрямовує на мотивацію, релаксацію, взаєморозуміння, комунікацію, емпатію, довіру та інтеграцію.

Адаптував програму до умов воєнного стану з національно-патріотичним компонентом, сприяє адаптації та соціалізації дітей ВПО.

У 2019 році створив та очолив Українську федерацію «Спорт заради розвитку», а у 2024 році розпочав проєкт «Цікава фізкультура 2.0 – Перезавантаження», де просуває ідеї та методи сучасного уроку. Активно навчається та ділиться досвідом з колегами. Увійшов до збірки вчительських історій про війну «Жити, щоб навчати».

У своїй роботі застосовую нетрадиційні форми, технології й методи, завжди шукаю нестандартні підходи та впроваджую гейміфікацію і технологію віртуальної реальності. Надихаюсь проводити та залучати велику кількість дітей та педагогів до різноманітних масові заходи та разом тримати освітній фронт.

З самого початку своєї кар’єри вчителя вірю, що дитина повинна радіти кожної хвилини на уроці та жити своїм дитячим життям.

Мені подобається розробляти та застосовувати нові зразки спортивного інвентарю та ігрового обладнання, полюбляю читати дітям реп та грати на етнічних барабанах.

Ділитись досвідом з вчителями всієї України та займатись громадською діяльністю очолюючи Українську федерацію «Спорт заради розвитку» і впроваджувати проєкти в Україні разом з міжнародними партнерами.

Вірю, що мій авторський напрямок «Цікава фізкультура» стане брендом Нової Української школи.

Мрію перемогти на світовій премії GLOBAL TEACHER PRIZE та продемонструвати всім, що вчителі — важливі.

Лариса – вчителька хімії, фізики та біології з понад 25-річним досвідом.

Має диплом інженера-хіміка, але з юності відчувала хист до педагогіки.

Інженерний досвід допоміг розробити унікальний підхід до навчання, що формує цілісну картину природничих наук.

Вірить, що це покликання, а не просто професія. Прагне виховати покоління, яке покращуватиме світ. Адаптує навчальні методи до потреб учнів, створює авторські курси.

Її учні навчаються офлайн у звичайній школі і на екстернаті, і в онлайн-школі School to go – волонтерський проєкт, який допомагає українським дітям за кордоном вчитися за нашою програмою. Лариса приєдналася до School to go після початку великої війни.

Серед професійних досягнень вчительки – перемога її команди в міжнародній програмі шкільних космічних експериментів SSEP (Student Spaceflight Experiments Program) Місія 18. SSEP дозволяє учасникам відправити мінілабораторії для дослідження мікрогравітації на Міжнародну космічну станцію за допомогою космічного корабля «SpaceX Dragon» з центру NASA у Флориді.

Для роботи над проєктом Лариса об’єднала учнів з різних країн та форматів навчання за підтримки School To Go. Тепер вони готуються до поїздки в США, щоб на власні очі побачити, як їхній експеримент відправлять у космос!

Поза уроками вчителька займається природоохоронними ініціативами, веде екологічні гуртки, блоги та надихає учнів досліджувати світ.

Її професійне кредо: «Надихай – потім навчай!»

Я вірю, що освіта — це ключ до майбутнього, і моя місія — надихати учнів відкривати нові горизонти.

Основні принципи моєї роботи — це інноваційність, підтримка творчості та індивідуалізація навчання.

Я прагну створити середовище, де кожен відчуває себе вільно і впевнено, а ідеї — розвиваються.

Мене надихає віра в потенціал кожної дитини.

Я люблю бачити, як учні досягають успіху, переживають моменти осяяння, а очі наповнюються радістю від нових відкриттів.

Моє кредо — «Вчитися, щоб навчати».

Вважаю, що постійний розвиток є основою професіоналізму.

Мене мотивує можливість впливати на життя учнів і допомагати їм розкривати свій потенціал.

Я прийшла в цю професію, оскільки вірю, що навчання — це не лише передача знань, а й формування особистостей.

Я залишаюсь у вчительській професії, бо хочу бути частиною життя учнів, допомагати їм формувати світогляд і досягати своїх цілей.

Моя мета — виховати не лише освічених, а й відповідальних громадян, які прагнуть змінити світ на краще.

Від самого дитинства Тетяна знала, що хоче працювати з дітьми. У маленькому селі Радичів на Чернігівщині, де майже не було розваг, вона часто організовувала для дітлахів культурні розваги: вчила вірші, ставила сценки, розповідала казки. Мріяла стати вихователькою в дитячому садку, але зрештою стала вчителькою іноземних мов — і жодного разу не пошкодувала.

В роботі з учнями для неї головне, щоб діти навчались, граючись: рольові ігри та драматизація, мозковий штурм, рефлексія, змішане навчання, перевернутий клас — ось неповний список улюблених методів. Заохочує учнів і до проєктної діяльності: у програмі eTwinning вони реалізують спільні проєкти з міжнародними школами, і вже мають 3 національні та 3 європейські нагороди. Мотивована Тетяною, команда її учнів виграла грант на створення свого освітнього простору.

Тетяна — справжній трудоголік, що черпає натхнення в улюбленій справі, постійно вчиться і вчить інших. Під час пандемії вона не розгубилася — долучилася до освітніх сніданків із колегами, першою у рідній школі опанувала нові онлайн-ресурси, щоб уроки були цікавими і результативними, а потім навчила цьому колег.

Розуміє, що в часи війни потреба дітей в емоційній стабілізації більша, ніж у конкретних логічних знаннях, а тому кожен урок приділяє увагу самопочуттю та настрою дітей.

З 2020 по 2023 рік працювала з Британською Радою в Україні як фасилітатор курсів викладання англійської мови в НУШ, а її колеги-вчителі вже використовують на практиці набуті знання.

Я вірю:

• у потенціал кожного учня, адже кожен учень - унікальна особистість, яка здатна досягти більших, великих висот.
• у силу слова, адже мова - це ключик до розуміння світу
• у радість пізнання: навчання англійської мови має бути захопливим та приємним процесом
• у важливість проєктної роботи: участь в проєктах підвищує мотивацію учнів до навчання, навчаємося через дію.
• у важливість креативності: англійська мова - це мистецтво спілкування, а не тільки граматика і лексика.

Мене надихає та мотивує:

• успіх моїх учнів
• любов до предмета
• постійний розвиток
• вдячність від учнів та батьків
• місія

Хочу, щоб кожен мій учень відчував себе впевнено та комфортно, використовуючи англійську мову. Хочу, щоб вони пам’ятали, що вони більше, ніж оцінка за контрольну роботу, чи НМТ/ЗНО. Хочу, щоб вони мріяли і що те, що сьогодні неможливе на їхню думку, через деякий час виявиться просто смішним.

Я обожнюю спілкуватися з людьми, подорожувати, дізнаватися про різні культури й допомагати іншим. Бути вчителем англійської мови - це для мене можливість поєднувати всі ці речі.

Ця професія дає мені можливість постійно вчитися і розвиватися.  Для мене бути вчителем - це покликання, яке приносить мені величезне задоволення. Я росту й розвиваюся разом з учнями. Я хочу, щоб мої учні були впевненими в собі, любили навчатися, були відкритими до нового, досягли успіхів в житті.

Разом ми можемо досягти всього!

Місія Катерини – довести всім, що діти сільської школи – розумні й завзяті, мають безліч здібностей і талантів.

Вона вірить, що освіта вчителя не закінчується у педвузі, тому постійно навчається і проводить дослідження, а її методичні розробки відзначено численними українськими та міжнародними відзнаками.

Працює над можливостями використання STEM-технологій в освітньому процесі сучасної школи. Катерина переконана, що технології – не лише для фізиків та інформатиків: вчителька української мови теж знайде застосування STEM-лабораторії! Активно застосовує науковий підхід, міжпредметність та навчання через дію, адже це і є принципи STEM! На її уроках літератури можна не лише прочитати як «липа шелестить у місячні весняні ночі», а заварити з неї духмяний чай та визначити цілющі властивості, перетворивши читання віршів напам'ять на приємний ритуал та поєднавши літературу, ботаніку й медицину.

Школа Катерини знаходиться на Нікопольщині, де щодня чути вибухи артилерії, а дистанційне навчання триває з 24 лютого 2022 року.

Серед її учнів є ті, хто чекає на повернення близьких з бойових дій, є ті, чиї батьки в полоні, є ті, хто вже ніколи не дочекається батька, є ті, хто мріє про повернення додому, але повертатися немає куди. Тому стабілізація їх психологічного та емоційного стану – її головний виклик та завдання.

Вона успішно поєднує роль вчительки та керівниці навчального закладу і використовує всі можливості для розвитку школи та громади, навіть в умовах війни.

Усі наші мрії можуть здійснитися, якщо ми насмілимось йти за ними!

Вітання з незламної Нікопольщини від Катерини Корзун, вчительки української мови та літератури Олексіївського ліцею ПСР.

Часто мені закидають, що STEM-технології для фізиків чи інформатиків і зовсім не для філологів. Але я ламаю ці шаблони й інтегрую математику в мову, а біологію в літературу. І мрію про створення STEM-осередку в закладі освіти.

Моя участь у премії — це можливість привернути увагу до сільської школи.

Сільські школи — це не просто заклади освіти далеко за містом.

Сільські школи — це талановиті педагоги, цілеспрямовані учні й учениці, активні й небайдужі батьки.

Ми невеликі й тому дуже вразливі. Та попри все, ми міцні й згуртовані, ми маємо сильний дух та щедру душу, ми невпинно шукаємо можливості та ресурси, долучаємо й залучаємо, невтомно і впевнено крокуємо до спільної мети.

Із непохитною вірою, що сільські діти варті найкращого.

Із глибоким переконанням, що сільські вчителі теж важливі!

Мрія стати вчителем з'явилася в Ольги ще в дитинстві. Усе почалося з першої вчительки — елегантної та вимогливої, а ще дуже людяної та чесної. Ще з дитинства Ольга створювала імпровізовані класи, де навчала сусідських дітей, а в старших класах почала готувати тематичні матеріали. Далі без вагань вступила на фізико-математичний факультет, і ось вже майже 25 років вона — вчителька.

Прийняла рішення працювати у Покровській загальноосвітній школі № 9 Донецької області, де діти, попри небезпеку, продовжували навчатися, адже переконана, що усі діти незалежно від обставин достойні мати гідну та належну освіту.

Для Ольги підготовка уроку – це своєрідна лабораторія, яка поєднує і досягнення сьогодення, і ефективні традиційні методи, від штучного інтелекту до оригамі. Пишається тим, що її 9 учнів склали НМТ з математики на 200 балів без репетиторів, і вважає це спільним успіхом. Її випускники завжди на зв'язку з нею з Риму, Відня чи Львову.

Організувала пришкільну літню школу «Совеня» для подолання освітніх втрат, де діти надолужували прогалини з української мови, математики, англійської мови, а ще займалися музикою, образотворчим мистецтвом, фізкультурою. Усі уроки в її літній школі проходили у креативному, нетрадиційному форматі - не за партами!

Ольга має десятки друкованих праць та професійних відзнак, є експерткою з сертифікації вчителів математики та тренеркою.

Я – Учитель!

Мрія стати вчителем зародилася ще з першого класу. Спочатку – це вчитель початкових класів, а потім – учитель математики.

Ідеалом педагога є моя перша вчителька. Її образ супроводжує впродовж усієї педагогічної діяльності. Цікавість пізнання глибини дитячих душ покликало мене в професію.

Ключовий принцип у роботі: спершу запали себе і тих, хто поруч, а згодом – посій любов у душі учнів, мотивуй учити предмет.

Передусім ціную чесність, відкритість, доступність, довіру.

Звечора готуєшся до уроків, складаєш плани, а приходиш до школи – і все починаєш спочатку. Саме цим і живу, у це вірю, це люблю.

Незвичні питання від учнів надихають до постійного та ревного здобуття нових знань. Люблю нестандартні уроки, бо для моїх вихованців – це свято. Мрію про відкриття «Центру π», де діти могли б у сучасному, інноваційному просторі навчатися математики, фізики, логіки, розумових ігор.

І найголовніше – ніколи не зупиняюся, постійно рухаюся вперед. Живу так, як вчу, вчу так, як живу.

Коли Олександр вступав до коледжу імені Антона Макаренка, то достеменно не знав, хто це, але часу «нагуглити» не було — він поспішав на вступний іспит. Зараз він посміхається, згадуючи це, а ще вважає вчителювання роботою мрії, і щиро щасливий від того, чим займається.

На уроках інформатики Олександра учні повністю занурюються у світ технологій: програмують, знімають відеоролики, створюють сайти та застосунки. Олександр вірить, що навчання — це перед усім підготовка до реального життя, де кожне вміння може стати ключем до успіху.

Тому на уроках він працює з учнями над реальними проєктами, які мають значення, а кожен учень відчуває себе важливою частиною команди. Один з таких учнівських проєктів отримав Гран-прі на Infomatrix-2024 у Бухаресті: це продукт на основі штучного інтелекту, який дозволяє керувати комп'ютером за допомогою голосу та жестів.

Працюючи в школі, яка приймає учнів-переселенців, створює інклюзивне навчальне середовище та допомагає новачкам адаптуватися. Не оминає на уроках розмов про виклики війни, адже вірить, що щире спілкування з учнями та можливість висловитись — надзвичайно важливі.

Олександр не тільки навчає учнів, а й розробляє цифрові продукти та курси з підвищення кваліфікації для вчителів, а також проводить тренінги з цифровізації та ШІ у навчанні, дбаючи про залученість колег до новітніх технологій.

Щоранку, коли я заходжу до класу, я бачу перед собою не просто учнів та учениць, а майбутніх творців світу. Кожен із них — це унікальна історія, яка прямо зараз пишеться, і я маю честь бути тим, хто допоможе їм написати її яскраво.

Мої принципи прості: я вірю в силу емпатії, креативності та інновацій.

Мене надихає думка, що сьогоднішні знання, які я передаю, можуть змінити майбутнє. Саме тому я використовую сучасні технології — від штучного інтелекту до ігрових платформ, щоб зробити навчання цікавим та доступним.

Моє кредо — «Навчаючи інших, навчайся сам», бо вірю, що допускати помилки не соромно, а дізнаватись нове від інших під час навчання їх, це круто.

Я залишаюсь у професії, тому що освіта — це мій спосіб впливати на світ, допомагати дітям знаходити свій шлях, розвивати критичне мислення і стати справжніми громадянами.

Моя мета — створювати навчальні моменти, що запам’ятаються на все життя, бо кожен день у класі — це новий шанс змінити чиєсь майбутнє.